Будівництво замку
Право на володіння територією сучасного міста та спорудження замку надав король Сигізмунд І (Зиґмунт) короному гетьманові Яну Тарновському. Одночасно із замком у долині Серету насипали дамбу та звели греблю-міст, у результаті чого річка розлилася й утворився став (див. також Тернопільський став).
Із півночі замок та місто захищала річка Рудка з болотистою заплавою (нині вул. Соломії Крушельницької), з півдня — великий став В. Баворовського (нині його нема). Від міста замок був відділений вузьким сухим ровом-"фосою" й обнесений земляним валом із дубовим частоколом, підмурований зсередини; по краях висчіли муровані (з тесаного каменю) прямокутні вежі з бійницями. В’їхати до нього можна було зі сходу через кам'яну браму з підйомним мостом на ланцюгах.
Основною замковою спорудою був житловий палац, який із огляду на природне розташування замку звели різноповерховим: окрім 3-х основних поверхів, які було видно з боку міста, — ще 2 підземних, що відкривалися з крутого берега ставу 2-а рядами бійниць.
Перший запис у біографії Тернополя — 15 квітня 1540 року — пов'язаний із королівським дозволом на спорудження замку над Серетом Краківському каштеляну Яну Тарновському. Ця фортифікаційна споруда мала перекрити шлях наїзникам на широких просторах від Теребовлі до Буська, де на той час не було жодного великого укріплення, хоча були такі природні умови, які забезпечували захист місцевості. Будівництво замку тривало 8 років і завершилося у 1548 році. У привілеї 1566 року згадуються тернопільська фортеця (як діюча) та її фундатор. У зв'язку із значними витратами на будівництво місто звільняється від багатьох податків. Замок було згодом укріплено і добудовано сином Яна Тарновського — Христофором. Немало коштів у добудову і розширення замку також Томаш Замойський, який отримав місто як придане дружини Катерини, дочки відомого українського культурного діяча і мецената князя Костянтина Острозького. У першій половині XVII століття фортечні укріплення Тернополя мали форму прямокутника. З боку міста замок був захищений глибоким ровом і валом та укріплений дубовим частоколом. Із заходу його омивали води штучного ставу, створеного у 1548 році. Вали проходили в районі сучасних вулиць Танцорова, Багатої, Руської, Валової, Грушевського і замикалися на став. На відрогах валу стояло дві оборонні вежі: Кушнірська — над ставом, неподалік Воздвиженської церкви, і Шевська — на краю заплавних лугів, приблизно в районі теперішнього парку ім. Тараса Шевченка. До замкового палацу існувало сполучення через навісний міст і в'їзну браму. Розташування замку над ставом спричинило його різноповерховість. Із заходу він мав додаткові поверхи казематів та складів, у підмуровках були бійниці. Тут також знаходилася в'язниця. Поруч знаходилися інші споруди? пекарня, кухня, стайні. Замковий арсенал, який розміщувався в оболронних вежах, мав гармати, гаківниці, мушкети, порох, ядра, олово. Для оборони замку утриувався невеликі залоги. Крім того, обширний дитинець, використовувався також для вимуштровування солдат. До кінця XVII століття всі мешканці міста платили від кожного дому по 10 грошів.
[ред.]
Татарські напади
Тернопільський замок на початку ХХ століття
Впродовж всієї своєї історії Тернопільський замок часто піддавався різним нападам і руйнаціям. Ще під час будівництва, у 1544 році, татари вже намагалися напасти на місто, проте завдяки захисту міського ополчення ,яке очолювали Бернард Претвіч, Ян Гербурт, Олександр і Прокіп Синявські, вдалося стримати татарську навалу аж до підходу лицарських сил з-під Сандомира. Серйозних руйнувань зазнав замок у 1575, 1589, 1672 рр. У 1675 році паша Ібрагім Шишман отаборився біля Тернополя і взяв місто в облогу.
Під час нападів татар і турків (1544—1675) міщани ховалися в підземеллях замку, пристосованому до тривалої оборони. Підземні ходи зв’язували замок із Надставною, Середньою і Монастирською церквами, костьолами оо. Домініканців та Єзуїтів, синагогами; можливо, під ставом - із Загребеллям.
1621 власник Т. Замойський реставрував замок і приймав тут королевича Владислава ІV Вазу.
Відомості про замок, місто і став відом із "Щоденника подорожі» німецького мандрівника У. фон Вердума, який подорожував територією сучасної Тернопільщини у липні 1671 - січні 1672.
1675 турки спалили замок, зруйнувалм укріплення, підірвали обидві вежі (їх більше не відбудовували).
Замок відбудовувався вкінці 17 - на початку 18 ст.
[ред.]
Замок в 19 столітті
1810 росіяни організували в ньому "танцювальне казино», де губернатор І. Тейльс влаштовував великосвітські бали.
На початку 19 століття граф Ф. Коритовський перебудував замок під палац, для чого зніс оборонні укріплення, вежі й брами, оточив звичайним муром.
Із південного боку збудовано 3-поверховий "Новий замок» ("Замковий палац "), звів нові в’їзні ворота — з вузькими хвіртками і 2-ма мурованими пілонами.
1843 останній власник Тернополя Т. Туркулл продав замок міській громаді, яка передала його австрійському війську під касарні (казарми).
[ред.]
Замок на початку 20 століття
Російські війська, відступаючи з міста, 21 липня 1917 спалили Старий замок. 15 квітня 1931 — посвячений відбудований замок; у ньому діяли Піхотна школа підхорунжих резерву, від 1936 — Науковий комітет ім. Баворовських, що мав цінну збірку рукописів і документів.
[ред.]
Друга світова війна
У квітні 1944 Старий замок — один із останніх пунктів оборони німців; зруйнований військами ЧА. Руїни Нового замку після війни розібрані, на його місці нині — готель "Тернопіль». Розібрані також мури і брама.
[ред.]
Реставрація замку. Сучасність
Старий замок відбудований 1956. Діє як Палац спорту, тут розташ. обл. спорт. установа, від 1969 — спорт. школа з класи ч. (греко-рим.) б-би. Від первіс. замку зберег. нижня (цокольна) частина, товщ. стін яко ї — 2, 5-4, 5 м. Ниніш. споруда — результат перебудов, що змінили його зовніш. вигляд таінтер’єри.
Тернопільський замок - сучасний вигляд з набережної
Під час Другої Світової війни Тернопільський замок був сильно пошкоджений, однак його все ж відбудували. У стінах замку розмістили спортивну школу, яка знаходиться там до сих пір. Зі сторони набережної Тернопільського ставу ще у 1950-ті роки до замку прибудували ресторан "Хвиля". Тепер це розважальний комплекс "Максим". Навесні 2009 року міська рада Тернополя підняла питання стосовно доцільності перебування спортивної школи у стінах історичної споруди. У рамках реалізації "Програми збереження, відновлення та популяризації історико-культурної спадщини Тернополя" у Тернопільському замку депутати пропонують розмістити Музей історії міста, а також зал для почесних делегацій.
Культура
Окрасою Тернополя є театральний майдан і бульвар Шевченка. Тут 29 квітня 1990 р. вперше в нашій державі було піднято і освячено український національний прапор. Ще раніше тут провела річчя Крайова Рада Народного Руху, створена першою в Україні 24 березня 1989 р. На майдані проходять велелюдні зібрання, мітинги які проводять демократичні партії та громадські організації, відбувається урочини випускників шкіл. Сюди люди приносять квіти до пам'ятника Т. Г. Шевченка, встановленому у сквері біля майдану.
На вулиці гетьмана П. Сагайдачного 28 травня 1995 року освячено пам'ятник І. Франку, який природно поєднується із архітектурним ансамблем міста. Це - ще одне підтвердження того, що Тернопіль продовжує свої культурно-мистецькі традиції.
Ще з минулого століття до нинішнього дня тернополяни щороку урочисто відзначають роковини Т. Г. Шевченка. Пам'ятними подіями у житті міста були виступи корифеїв українського театру М. Кропивницького, М. Заньковецької, М. Садовського, композитора М. Лисенка, всесвітньо відомої Соломії Крушельницької. В роки першої світової війни режисер Лесь Курбас організовував славнозвісні "Тернопільські театральні вечори". В різні часи у нашому місті перебували П. Куліш, І. Франко, В.Стефаник, Лесь Мартович, В.Гнатюк, О.Довженко, І.Багряний, П.Тичина, М.Рильський, М.Бажан, А.Малишко, О.Гончар.
У Тернополі працюють драматичний театр ім. Т.Г.Шевченка, театр ляльок, філармонія, обласний краєзнавчий і художній музей, палаци культури, кінотеатри, бібліотеки, є Співоче поле. Кращі творчі сили об'єднують обласні організації Спілок письменників, художників, журналістів, архітекторів України.
На поліграфічній базі міста кілька років тому створено видавництво "Тернопіль", "Збруч", "Лілея", "Богдан", "Джура", "Підручники & Посібники", "Астон", які випускають книги місцевих авторів, журнал "Тернопіль" щорічник "Тернопілля", друкує понад 30 газет. Працюють державна телерадіокомпанія, дві не державні телестудії, 2 не державні радіостудії.
Молода література в Тернополі представлена була на протязі 2000-2005 років діяльністю літературної ґазети ZВІРШІ, яку очолювали Тетяна Романко і Юрій Завадський. Головні пріоритети цього видання - багатомовність, пошук молодого автора, незаанґажованість.
Усе нові штрихи у біографії Тернополя вносять наш бурхливий час. У місті, як і в кожного його жителя, попереду світлі виднокола, щасливе прийдешнє
Окрасою Тернополя є театральний майдан і бульвар Шевченка. Тут 29 квітня 1990 р. вперше в нашій державі було піднято і освячено український національний прапор. Ще раніше тут провела річчя Крайова Рада Народного Руху, створена першою в Україні 24 березня 1989 р. На майдані проходять велелюдні зібрання, мітинги які проводять демократичні партії та громадські організації, відбувається урочини випускників шкіл. Сюди люди приносять квіти до пам'ятника Т. Г. Шевченка, встановленому у сквері біля майдану.
На вулиці гетьмана П. Сагайдачного 28 травня 1995 року освячено пам'ятник І. Франку, який природно поєднується із архітектурним ансамблем міста. Це - ще одне підтвердження того, що Тернопіль продовжує свої культурно-мистецькі традиції.
Ще з минулого століття до нинішнього дня тернополяни щороку урочисто відзначають роковини Т. Г. Шевченка. Пам'ятними подіями у житті міста були виступи корифеїв українського театру М. Кропивницького, М. Заньковецької, М. Садовського, композитора М. Лисенка, всесвітньо відомої Соломії Крушельницької. В роки першої світової війни режисер Лесь Курбас організовував славнозвісні "Тернопільські театральні вечори". В різні часи у нашому місті перебували П. Куліш, І. Франко, В.Стефаник, Лесь Мартович, В.Гнатюк, О.Довженко, І.Багряний, П.Тичина, М.Рильський, М.Бажан, А.Малишко, О.Гончар.
У Тернополі працюють драматичний театр ім. Т.Г.Шевченка, театр ляльок, філармонія, обласний краєзнавчий і художній музей, палаци культури, кінотеатри, бібліотеки, є Співоче поле. Кращі творчі сили об'єднують обласні організації Спілок письменників, художників, журналістів, архітекторів України.
На поліграфічній базі міста кілька років тому створено видавництво "Тернопіль", "Збруч", "Лілея", "Богдан", "Джура", "Підручники & Посібники", "Астон", які випускають книги місцевих авторів, журнал "Тернопіль" щорічник "Тернопілля", друкує понад 30 газет. Працюють державна телерадіокомпанія, дві не державні телестудії, 2 не державні радіостудії.
Молода література в Тернополі представлена була на протязі 2000-2005 років діяльністю літературної ґазети ZВІРШІ, яку очолювали Тетяна Романко і Юрій Завадський. Головні пріоритети цього видання - багатомовність, пошук молодого автора, незаанґажованість.
Усе нові штрихи у біографії Тернополя вносять наш бурхливий час. У місті, як і в кожного його жителя, попереду світлі виднокола, щасливе прийдешнє
Історія міста
Історія
Однією із найдавніших споруд, що зберегляся до наших днів і з якою пов’язана перша письмова згадка про Тернопіль, є замок. У 1540 р. польський король Сигізмунд І видав грамоту краківському каштелянові Яну Тарновському про його заснування і володіння землею навколо цього міста. Будівництво фортеці на березі Серету в урочищі Сопільче (Топільче) тривало вісім років. Місце для оборони від ворогів було вибране не випадково. В урочищі Сопільче, як засвідчують археологічні дослідження , з давніх-давен жили українці, які мали добрий природний захисть від нападників : з одного боку, непрохідні торф’яні улоговини, зарослі терном, з другого ріка Серет і її притока Рудка. Замок із своїми фортифікаційними спорудами ще надійніше зміцнив охорону Українських земель.
Навколо замку почало розвиватися місто, яке 1548 р. отримало магдебурське право, тобто самоврядування, а також право влаштовувати ярмарки і мати склади на товари для закордонних купців. До Тернополя з’їжджалися купці з усієї Європи і Сходу. А замок після того, як його у 1672 р. знищили турецькі завойовники було відбудовано як палацову споруду на початку 19 століття у новому стилі - подібно до великого палацу у вигляді каре з невеликим двором всередині. Болокам’яна різьба стриманих форм добре в’яжеться з великими площинами стін. Цю споруду сильно зруйнували смерчі першої і другої світових воєн. Замок реставровано у 1951 р., і нині у ньому Палац спорту.
Крім замку, збереглася Надставна церква - церква Воздвиження Чесного Хреста, що була споруджена на початку XVI ст. на фундаменті древнього храму, історія якго сягає часів України-Русі. Будівля - це тридільний храм без бань. Другу церкву - Різдва Хрестового, як засвідчує фундаційний напис, почали мурувати 15 червня 1602 р. і закінчили 4 серпня 1608 р. під орудою відомого муляра Леонтія. А у 1636 р. було зведено дерев’яну Монастирську церкву (Успення Пречистої Діви Марії) , згодом, в 1836 р., на цьому місці - нову, муровану церкву, що знаходилась у Микуленецькій частині міста. Приміщення цієї церкви знищили більшовики в 1962 р., і в наші дні її там заново збудували парафіяни.
Власне, ці стародавні споруди, що збереглися для наших сучасників, були німими свідками нападів та Тернопіль татар і турків, які у 1544-1698 рр. чотирнадцять разів спустошували місто, вбивали чи забирали у ясир його жителів. Через Тернопіль проходив визвольний шлях козаків Богдана Хмельницького у боротьбі проти польської шляхти. Місцеві жителі не тільки приєднувалися до його загонів а й виступали на захист своїх прав від іноземних визискувачів, відстоювали свою віру і культуру. При церковній парафії тернопільські міщани організовували братство, в якомі власник міста князь В.-К. Острозький у 1570 р. виділив 235 морґів землі, кошти на утримання школи і шпиталю для перестарілих і хворих людей. Міщанське братство збудувало для шпиталю приміщення і утримувало сиротинець, який вели Сестри Слежебниці. Братство протягом кількох століть розштрювало свою діяльність і вплив на різні верстви українців, допомаголо їм зберігати віру, обряди і давні звичаї, національну самобутеість, будували церкви, школи і бібліотеки. У 1569 р. Лука із Тернополя переклав Старий Заповіт.
Уціліло від лихоліть і нинішнє приміщення з монастирськими прибудовами української греко-католицької церкви Непорочного Зачаття, споруджене в 1749 - 1779 рр. у стилі пізнього бароко з елементами рококо як католицький храм ордену Домініканців.
У 1772 р., після першого поділу Польщі, Тернопіль перейшов під владу Австрії і перегодом став центром округи. Нова влада сприяла економічному розвитку, пробудженню українського національного життя. У другій половині ХІХ ст. до Теронополя прокладено шість шосейних шляхів. 1870 р. збудовано залізницю Львів - Тернопіль. У місті почали працювати 2 банки, 5приватних млинів і 3 крупорушки, розширилися шевські, кравцеві, ковальські, столярські, різницькі та інші цехи. Це вплинуло на приріст населення. Якщо у 1808 р. в Тернополі мешкало 7093 чоловіки, то наприкінці століття було понад 30 тисяч.
Під впливом революційних подій 1848 р. Інтелігенція Тернополя розпочала боротьбу за духовне і національне самовизначення. Заходом учителя гімназії, відомого громадсько-політичного діяча Олександра Барвінського в 1876 р. Відкрито філію "Просвіти" у Тернополі, яка видавала книжки з історії України, мала бібліотеку і книгарню для українського населення, організовувала концерти та етнографічні вистави. Зусиллями просвіти у 1898 р. було відкрито українську гімназію, вчителями і вихованцями якої стали митрополитЙосип Сліпий, вчені Степан Белей, Роман Смакула, режисер лесь Курбас, композитор Василь Барвінський, письменний Волрдимер Гжинський, Петро Карманський та багато інших.
На світанку нашого століття Тернополя почали об'єднуватися у культурно - просвітницькі і спортивні товариства "Січ", "Пласт", "Сокіл", вихованці яких першу світову війну вчилися у ряди Українських Січових Стрільців і після розпаду Австро - Угорщини 1918 року стали на захист молодої Західної - Української Народної Республіки. З 21 листопада 1918 р. стали на захист молодої Західно - Української Народної Республіки . Тернопіль був столицею цієї держави. У будинку, де нині середня школа 4, працював її уряд Державний Секретаріат, котрий з відти перебрався до Ставіславова ( Івано - Франківска). Невдовзі Тернопіль захопили поляки, яких на деяких час витіснили із міста більшовицькі війська.
У 1922 р. Тернопіль став центром ново створеного воєводства, що охоплювало 17 повітів. Польська влада проводила жорстоку колоніальну політику в усіх сферах суспільного життя краю, насамперед у національному питанні. Українців обмежували в правах, суворо переслідували за найменші прояви національної гідності. Та міщани Тернополя почали відновлювати роботу товариств "Луг", "Сокіл", "Просвіта", "Рідна школа", "Пласт", спортивного клубу "Поділля" і відстоювати своїм соціальні і національні права. Пожвавила діяльність й організація Українських Націоналістів (ОУН). Особливо активно діяв молодіжний націоналістичний осередок у Тернопільській українській гімназії, які очолювали Роман Паладійчук та майбутній лідер ОУН Ярослав Стецько.
Протидіючи польському засиллю, міщани об'єднувалися в українські кооперативи. У місті, зокрема, діяли "Подільський Союз кооператив", "Килина", "Українбанк", "Пасічника спілка", "Маслосоюз", "Сільський господар", багато приватних підприємств, продукція яких визначалася доброю якістю і йшла на світовий експорт, та магазинів, котрі, з приходом радянської влади у вересні 1939 р. були ліквідовані.
4 грудня 1939р. Тернопіль став центром області.
Більшовицький режим, згодом фашистська окупація завдали Тернополю найбільше непоправимих втрат за всю історію. За 20 місяців радянської влади енкаведисти репресували 9 тис. жителів міста, понад 600 тернополян розстріляли у місцевій тюрмі. Гітлерівські фашисти знищили майже 15 тис. чол., сотні юнаків і дівчат вивезли до Німеччини. Страшних матеріальних втрат зазнав і сам Тернопіль : підприємства, школи, житлові будинки були повністю зруйновані. І в післявоєнні роки сталінська репресивна машина не зменшувала своїх обертів - сотні українських патріотів були вивезені у Сибір, розстріляні...
Та розбудовувалися, виростало десятиріччя за десятиріччям місто над Серетом. Воно стало містом з розвиненою промисловістю. Продукція підприємств Тернополя - світлотехнічне та радіотехнічне обладнання, бурякокомбайни, будівельні матеріали, фарфоровий посуд, штучні шкіри, тканини, одяг, кондитерські вироби - знані далеко за межами області. Чарують своєю неповторністю житлові масиви "Дружба", "Східний", "Сонячний", і "Центр". Нині територія Тернополя становить майже 3,8 тисячі гектарів і проживає в ньому майже 245 тис. чол
Однією із найдавніших споруд, що зберегляся до наших днів і з якою пов’язана перша письмова згадка про Тернопіль, є замок. У 1540 р. польський король Сигізмунд І видав грамоту краківському каштелянові Яну Тарновському про його заснування і володіння землею навколо цього міста. Будівництво фортеці на березі Серету в урочищі Сопільче (Топільче) тривало вісім років. Місце для оборони від ворогів було вибране не випадково. В урочищі Сопільче, як засвідчують археологічні дослідження , з давніх-давен жили українці, які мали добрий природний захисть від нападників : з одного боку, непрохідні торф’яні улоговини, зарослі терном, з другого ріка Серет і її притока Рудка. Замок із своїми фортифікаційними спорудами ще надійніше зміцнив охорону Українських земель.
Навколо замку почало розвиватися місто, яке 1548 р. отримало магдебурське право, тобто самоврядування, а також право влаштовувати ярмарки і мати склади на товари для закордонних купців. До Тернополя з’їжджалися купці з усієї Європи і Сходу. А замок після того, як його у 1672 р. знищили турецькі завойовники було відбудовано як палацову споруду на початку 19 століття у новому стилі - подібно до великого палацу у вигляді каре з невеликим двором всередині. Болокам’яна різьба стриманих форм добре в’яжеться з великими площинами стін. Цю споруду сильно зруйнували смерчі першої і другої світових воєн. Замок реставровано у 1951 р., і нині у ньому Палац спорту.
Крім замку, збереглася Надставна церква - церква Воздвиження Чесного Хреста, що була споруджена на початку XVI ст. на фундаменті древнього храму, історія якго сягає часів України-Русі. Будівля - це тридільний храм без бань. Другу церкву - Різдва Хрестового, як засвідчує фундаційний напис, почали мурувати 15 червня 1602 р. і закінчили 4 серпня 1608 р. під орудою відомого муляра Леонтія. А у 1636 р. було зведено дерев’яну Монастирську церкву (Успення Пречистої Діви Марії) , згодом, в 1836 р., на цьому місці - нову, муровану церкву, що знаходилась у Микуленецькій частині міста. Приміщення цієї церкви знищили більшовики в 1962 р., і в наші дні її там заново збудували парафіяни.
Власне, ці стародавні споруди, що збереглися для наших сучасників, були німими свідками нападів та Тернопіль татар і турків, які у 1544-1698 рр. чотирнадцять разів спустошували місто, вбивали чи забирали у ясир його жителів. Через Тернопіль проходив визвольний шлях козаків Богдана Хмельницького у боротьбі проти польської шляхти. Місцеві жителі не тільки приєднувалися до його загонів а й виступали на захист своїх прав від іноземних визискувачів, відстоювали свою віру і культуру. При церковній парафії тернопільські міщани організовували братство, в якомі власник міста князь В.-К. Острозький у 1570 р. виділив 235 морґів землі, кошти на утримання школи і шпиталю для перестарілих і хворих людей. Міщанське братство збудувало для шпиталю приміщення і утримувало сиротинець, який вели Сестри Слежебниці. Братство протягом кількох століть розштрювало свою діяльність і вплив на різні верстви українців, допомаголо їм зберігати віру, обряди і давні звичаї, національну самобутеість, будували церкви, школи і бібліотеки. У 1569 р. Лука із Тернополя переклав Старий Заповіт.
Уціліло від лихоліть і нинішнє приміщення з монастирськими прибудовами української греко-католицької церкви Непорочного Зачаття, споруджене в 1749 - 1779 рр. у стилі пізнього бароко з елементами рококо як католицький храм ордену Домініканців.
У 1772 р., після першого поділу Польщі, Тернопіль перейшов під владу Австрії і перегодом став центром округи. Нова влада сприяла економічному розвитку, пробудженню українського національного життя. У другій половині ХІХ ст. до Теронополя прокладено шість шосейних шляхів. 1870 р. збудовано залізницю Львів - Тернопіль. У місті почали працювати 2 банки, 5приватних млинів і 3 крупорушки, розширилися шевські, кравцеві, ковальські, столярські, різницькі та інші цехи. Це вплинуло на приріст населення. Якщо у 1808 р. в Тернополі мешкало 7093 чоловіки, то наприкінці століття було понад 30 тисяч.
Під впливом революційних подій 1848 р. Інтелігенція Тернополя розпочала боротьбу за духовне і національне самовизначення. Заходом учителя гімназії, відомого громадсько-політичного діяча Олександра Барвінського в 1876 р. Відкрито філію "Просвіти" у Тернополі, яка видавала книжки з історії України, мала бібліотеку і книгарню для українського населення, організовувала концерти та етнографічні вистави. Зусиллями просвіти у 1898 р. було відкрито українську гімназію, вчителями і вихованцями якої стали митрополитЙосип Сліпий, вчені Степан Белей, Роман Смакула, режисер лесь Курбас, композитор Василь Барвінський, письменний Волрдимер Гжинський, Петро Карманський та багато інших.
На світанку нашого століття Тернополя почали об'єднуватися у культурно - просвітницькі і спортивні товариства "Січ", "Пласт", "Сокіл", вихованці яких першу світову війну вчилися у ряди Українських Січових Стрільців і після розпаду Австро - Угорщини 1918 року стали на захист молодої Західної - Української Народної Республіки. З 21 листопада 1918 р. стали на захист молодої Західно - Української Народної Республіки . Тернопіль був столицею цієї держави. У будинку, де нині середня школа 4, працював її уряд Державний Секретаріат, котрий з відти перебрався до Ставіславова ( Івано - Франківска). Невдовзі Тернопіль захопили поляки, яких на деяких час витіснили із міста більшовицькі війська.
У 1922 р. Тернопіль став центром ново створеного воєводства, що охоплювало 17 повітів. Польська влада проводила жорстоку колоніальну політику в усіх сферах суспільного життя краю, насамперед у національному питанні. Українців обмежували в правах, суворо переслідували за найменші прояви національної гідності. Та міщани Тернополя почали відновлювати роботу товариств "Луг", "Сокіл", "Просвіта", "Рідна школа", "Пласт", спортивного клубу "Поділля" і відстоювати своїм соціальні і національні права. Пожвавила діяльність й організація Українських Націоналістів (ОУН). Особливо активно діяв молодіжний націоналістичний осередок у Тернопільській українській гімназії, які очолювали Роман Паладійчук та майбутній лідер ОУН Ярослав Стецько.
Протидіючи польському засиллю, міщани об'єднувалися в українські кооперативи. У місті, зокрема, діяли "Подільський Союз кооператив", "Килина", "Українбанк", "Пасічника спілка", "Маслосоюз", "Сільський господар", багато приватних підприємств, продукція яких визначалася доброю якістю і йшла на світовий експорт, та магазинів, котрі, з приходом радянської влади у вересні 1939 р. були ліквідовані.
4 грудня 1939р. Тернопіль став центром області.
Більшовицький режим, згодом фашистська окупація завдали Тернополю найбільше непоправимих втрат за всю історію. За 20 місяців радянської влади енкаведисти репресували 9 тис. жителів міста, понад 600 тернополян розстріляли у місцевій тюрмі. Гітлерівські фашисти знищили майже 15 тис. чол., сотні юнаків і дівчат вивезли до Німеччини. Страшних матеріальних втрат зазнав і сам Тернопіль : підприємства, школи, житлові будинки були повністю зруйновані. І в післявоєнні роки сталінська репресивна машина не зменшувала своїх обертів - сотні українських патріотів були вивезені у Сибір, розстріляні...
Та розбудовувалися, виростало десятиріччя за десятиріччям місто над Серетом. Воно стало містом з розвиненою промисловістю. Продукція підприємств Тернополя - світлотехнічне та радіотехнічне обладнання, бурякокомбайни, будівельні матеріали, фарфоровий посуд, штучні шкіри, тканини, одяг, кондитерські вироби - знані далеко за межами області. Чарують своєю неповторністю житлові масиви "Дружба", "Східний", "Сонячний", і "Центр". Нині територія Тернополя становить майже 3,8 тисячі гектарів і проживає в ньому майже 245 тис. чол
Підписатися на:
Дописи (Atom)