Історія
Однією із найдавніших споруд, що зберегляся до наших днів і з якою пов’язана перша письмова згадка про Тернопіль, є замок. У 1540 р. польський король Сигізмунд І видав грамоту краківському каштелянові Яну Тарновському про його заснування і володіння землею навколо цього міста. Будівництво фортеці на березі Серету в урочищі Сопільче (Топільче) тривало вісім років. Місце для оборони від ворогів було вибране не випадково. В урочищі Сопільче, як засвідчують археологічні дослідження , з давніх-давен жили українці, які мали добрий природний захисть від нападників : з одного боку, непрохідні торф’яні улоговини, зарослі терном, з другого ріка Серет і її притока Рудка. Замок із своїми фортифікаційними спорудами ще надійніше зміцнив охорону Українських земель.
Навколо замку почало розвиватися місто, яке 1548 р. отримало магдебурське право, тобто самоврядування, а також право влаштовувати ярмарки і мати склади на товари для закордонних купців. До Тернополя з’їжджалися купці з усієї Європи і Сходу. А замок після того, як його у 1672 р. знищили турецькі завойовники було відбудовано як палацову споруду на початку 19 століття у новому стилі - подібно до великого палацу у вигляді каре з невеликим двором всередині. Болокам’яна різьба стриманих форм добре в’яжеться з великими площинами стін. Цю споруду сильно зруйнували смерчі першої і другої світових воєн. Замок реставровано у 1951 р., і нині у ньому Палац спорту.
Крім замку, збереглася Надставна церква - церква Воздвиження Чесного Хреста, що була споруджена на початку XVI ст. на фундаменті древнього храму, історія якго сягає часів України-Русі. Будівля - це тридільний храм без бань. Другу церкву - Різдва Хрестового, як засвідчує фундаційний напис, почали мурувати 15 червня 1602 р. і закінчили 4 серпня 1608 р. під орудою відомого муляра Леонтія. А у 1636 р. було зведено дерев’яну Монастирську церкву (Успення Пречистої Діви Марії) , згодом, в 1836 р., на цьому місці - нову, муровану церкву, що знаходилась у Микуленецькій частині міста. Приміщення цієї церкви знищили більшовики в 1962 р., і в наші дні її там заново збудували парафіяни.
Власне, ці стародавні споруди, що збереглися для наших сучасників, були німими свідками нападів та Тернопіль татар і турків, які у 1544-1698 рр. чотирнадцять разів спустошували місто, вбивали чи забирали у ясир його жителів. Через Тернопіль проходив визвольний шлях козаків Богдана Хмельницького у боротьбі проти польської шляхти. Місцеві жителі не тільки приєднувалися до його загонів а й виступали на захист своїх прав від іноземних визискувачів, відстоювали свою віру і культуру. При церковній парафії тернопільські міщани організовували братство, в якомі власник міста князь В.-К. Острозький у 1570 р. виділив 235 морґів землі, кошти на утримання школи і шпиталю для перестарілих і хворих людей. Міщанське братство збудувало для шпиталю приміщення і утримувало сиротинець, який вели Сестри Слежебниці. Братство протягом кількох століть розштрювало свою діяльність і вплив на різні верстви українців, допомаголо їм зберігати віру, обряди і давні звичаї, національну самобутеість, будували церкви, школи і бібліотеки. У 1569 р. Лука із Тернополя переклав Старий Заповіт.
Уціліло від лихоліть і нинішнє приміщення з монастирськими прибудовами української греко-католицької церкви Непорочного Зачаття, споруджене в 1749 - 1779 рр. у стилі пізнього бароко з елементами рококо як католицький храм ордену Домініканців.
У 1772 р., після першого поділу Польщі, Тернопіль перейшов під владу Австрії і перегодом став центром округи. Нова влада сприяла економічному розвитку, пробудженню українського національного життя. У другій половині ХІХ ст. до Теронополя прокладено шість шосейних шляхів. 1870 р. збудовано залізницю Львів - Тернопіль. У місті почали працювати 2 банки, 5приватних млинів і 3 крупорушки, розширилися шевські, кравцеві, ковальські, столярські, різницькі та інші цехи. Це вплинуло на приріст населення. Якщо у 1808 р. в Тернополі мешкало 7093 чоловіки, то наприкінці століття було понад 30 тисяч.
Під впливом революційних подій 1848 р. Інтелігенція Тернополя розпочала боротьбу за духовне і національне самовизначення. Заходом учителя гімназії, відомого громадсько-політичного діяча Олександра Барвінського в 1876 р. Відкрито філію "Просвіти" у Тернополі, яка видавала книжки з історії України, мала бібліотеку і книгарню для українського населення, організовувала концерти та етнографічні вистави. Зусиллями просвіти у 1898 р. було відкрито українську гімназію, вчителями і вихованцями якої стали митрополитЙосип Сліпий, вчені Степан Белей, Роман Смакула, режисер лесь Курбас, композитор Василь Барвінський, письменний Волрдимер Гжинський, Петро Карманський та багато інших.
На світанку нашого століття Тернополя почали об'єднуватися у культурно - просвітницькі і спортивні товариства "Січ", "Пласт", "Сокіл", вихованці яких першу світову війну вчилися у ряди Українських Січових Стрільців і після розпаду Австро - Угорщини 1918 року стали на захист молодої Західної - Української Народної Республіки. З 21 листопада 1918 р. стали на захист молодої Західно - Української Народної Республіки . Тернопіль був столицею цієї держави. У будинку, де нині середня школа 4, працював її уряд Державний Секретаріат, котрий з відти перебрався до Ставіславова ( Івано - Франківска). Невдовзі Тернопіль захопили поляки, яких на деяких час витіснили із міста більшовицькі війська.
У 1922 р. Тернопіль став центром ново створеного воєводства, що охоплювало 17 повітів. Польська влада проводила жорстоку колоніальну політику в усіх сферах суспільного життя краю, насамперед у національному питанні. Українців обмежували в правах, суворо переслідували за найменші прояви національної гідності. Та міщани Тернополя почали відновлювати роботу товариств "Луг", "Сокіл", "Просвіта", "Рідна школа", "Пласт", спортивного клубу "Поділля" і відстоювати своїм соціальні і національні права. Пожвавила діяльність й організація Українських Націоналістів (ОУН). Особливо активно діяв молодіжний націоналістичний осередок у Тернопільській українській гімназії, які очолювали Роман Паладійчук та майбутній лідер ОУН Ярослав Стецько.
Протидіючи польському засиллю, міщани об'єднувалися в українські кооперативи. У місті, зокрема, діяли "Подільський Союз кооператив", "Килина", "Українбанк", "Пасічника спілка", "Маслосоюз", "Сільський господар", багато приватних підприємств, продукція яких визначалася доброю якістю і йшла на світовий експорт, та магазинів, котрі, з приходом радянської влади у вересні 1939 р. були ліквідовані.
4 грудня 1939р. Тернопіль став центром області.
Більшовицький режим, згодом фашистська окупація завдали Тернополю найбільше непоправимих втрат за всю історію. За 20 місяців радянської влади енкаведисти репресували 9 тис. жителів міста, понад 600 тернополян розстріляли у місцевій тюрмі. Гітлерівські фашисти знищили майже 15 тис. чол., сотні юнаків і дівчат вивезли до Німеччини. Страшних матеріальних втрат зазнав і сам Тернопіль : підприємства, школи, житлові будинки були повністю зруйновані. І в післявоєнні роки сталінська репресивна машина не зменшувала своїх обертів - сотні українських патріотів були вивезені у Сибір, розстріляні...
Та розбудовувалися, виростало десятиріччя за десятиріччям місто над Серетом. Воно стало містом з розвиненою промисловістю. Продукція підприємств Тернополя - світлотехнічне та радіотехнічне обладнання, бурякокомбайни, будівельні матеріали, фарфоровий посуд, штучні шкіри, тканини, одяг, кондитерські вироби - знані далеко за межами області. Чарують своєю неповторністю житлові масиви "Дружба", "Східний", "Сонячний", і "Центр". Нині територія Тернополя становить майже 3,8 тисячі гектарів і проживає в ньому майже 245 тис. чол